Василь Семенович Стус — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник. Активний представник українського культурного руху шістдесятників. Він був одним із найактивніших дисидентів. У 1990 році Василь Стус отримав звання Лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, а у 2005-му посмертно став Героєм України.
"Намагайся зрозуміти інших людей, бачити в їхніх життях їхню правду, яку треба приймати, а не оспорювати. Отож, суди про людей не зі своєї позиції тільки, а й з їхньої. Ще краще — з кількох позицій. А як би вчинив тут П’єр Безухов чи Роберт Джордан чи Мартін Іден, наприклад? Для цього треба мати щедре серце. Живуть же по-своєму дерева і квіти, жаби і ластівки, щурі й соколи. І претензій до них ніхто не ставить. Так і люди..." - Василь Семенович Стус.
Життя Василя Стуса — це приклад незламності, принциповості і твердої волі. Він ніколи не намагався бути зручним і не боявся відкрито висловлювати свою позицію.
За своє недовге життя поет встиг створити кілька збірок: «Веселий цвинтар» (1970–71), «Час творчості» (1972), «Палімпсести» (1972–80) та інші. У 1979–1980 рр. він уклав невелику збірку творів цього періоду «Свіча в свічаді», що вийшла за кордоном. В Україні твори В. Стуса отримали посмертне визнання, зокрема опубліковано «Дорога болю» (Київ, 1990), «Вікна в запростір» (Київ, 1992), «Золота красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби» (Київ, 1993), «Твори в шести томах, дев’яти книгах» (Львів, 1994).