Сергій Параджанов - всесвітньо відомий кінорежисер, сценарист, митець. Він є одним із представників хвилі українського поетичного кіно.
Його фільми – це неповторне поєднання фольклору, етнографії, поезії та музики. Відома кінострічка «Тіні забутих предків», заснована на однойменній повісті Михайла Коцюбинського, посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів та отримала багато нагород на міжнародних фестивалях.
Митець прожив недовге, важке, але дуже яскраве творче життя, сповнене боротьбою за право творити вільно і чесно.
У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році – Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
До дня народження генія пропонуємо добірку зі стрічок, що заслуговують на увагу глядача:
«Андрієш» (1954)
Фільм «Андрієш» розповідає про юного пастуха на ім’я Андрієш, який мріяв стати витязем, про чарівну сопілку, яку йому подарував богатир Вайнован, і боротьбу зі злим чарівником Чорним Вихром, що ненавидить усе живе. Ще для зйомки дипломного фільму Параджанов використовував ляльку хлопчика Андрієша, а вже через чотири роки після дипломної «Молдавської казки» сюжет був знову втілений в життя вже з акторами.
«Українська рапсодія» (1961)
За сюжетом цієї стрічки під час війни поранений Антон потрапив у полон. Органіст Вайнер врятував радянського військовополоненого, який утік з-під конвою, ховаючи його у себе вдома. Коли в місто прийшли американські війська, Антону не дозволяли виїзд до визначення усіх деталей його перебування в полоні. Тим часом його кохана Оксана, дівчина з українського села, вже втратила надію на його повернення. Настали мирні дні. Оксана виграє Гран-прі пісенного конкурсу й, повертаючись до рідного села, на вокзалі зустрічає Антона.
«Тіні забутих предків» (1964)
Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Малий гуцул Іванко Палійчук стає свідком загибелі свого брата Олекси, а потім вбивства свого батька у перепалці з чоловіком із ворожого роду Гутенюків. Під час цих подій Іванко знайомиться з Марічкою, донькою вбивці його батька, дає їй ляпаса і викидає хустку в річку. Проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь. Після смерті брата Іванко лишається останньою дитиною в сім'ї. Іван та Марічка ростуть, проводять багато часу разом і закохуються одне в одного. Однак їхня рідня обурена цими стосунками, пам'ятаючи про ворожнечу родів. Марічка передбачає, що їм не бути парою.
«Колір граната» (1969)
Поетична кінопритча Сергія Параджанова. Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показане життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.
Життя Саят-Нови зображене в низці алегоричних епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.
Фільм починається сценами з хлібом і рибою – символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік – символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.
«Легенда про Сурамську фортецю» (1984)
Стрічка присвячується грузинським воїнам усіх часів, які віддали життя за Батьківщину. Основою послужила старовинна легенда про те, як готуючись до захисту своєї країни від нападу іноземних поневолювачів, люди зводили фортецю, але кожен раз, коли стіна досягала рівня даху, вона падала. «Стіна вистоїть, якщо в неї буде замурований найпрекрасніший хлопець», – сказала ворожка. І знайшовся доброволець для цієї священної місії … ».
«Ашик-Керіб» (1988)
Мотив персько-азербайджанського походження розповідає про бідняка на ім’я Ашик-Керіб, який грає музику на святах. Він покохав дочку багатія, союз з якою недоступний для нього, через що Ашик-Керібу доводиться мандрувати багато років, аби розбагатіти чи попрощатися з життям. Історія сприймається як магічний гімн любові, яка здатна перемогти несправедливість, відстань і час, та навіть саму смерть.
Цей фільм – це присвята пам’яті Андрія Тарковського. Це остання завершена стрічка Сергія Параджанова, тому що його наступний фільм «Сповідь» так і не був дороблений до кінця.
